Економічна суть підприємницького договору

Займатись підприємництвом і не складати угод, не укладати договорів просто неможливо. Підприємство не може в повній мірі забезпечити себе всіма ресурсами, необхідними йому для виготовлення продукції, крім того виготовлені товари необхідно продавати, тому фірма укладає договір з іншою фірмою, або посередником про поставки, збут, а також внутрішні договори для врегулювання взаємовідносин між працівниками.

Прийнято вважати, що договір - це угода сторін, акт, у якому виражена їхня згода діяти спільно в інтересах взаємної вигоди.

В основу будь-якого договору покладено зобов'язання, відповідно до яких одна особа (кредитор) має право вимагати від іншої особи (боржника) здійснення певних дій або отримання зиску від їхнього виконання. Дієвість договору забезпечується виконанням передбачених для нього вимог:

- угода сторін;

- дієздатність партнерів;

предмет договору;

юридична основа договору (її становить мета, якої мають досягти партнери, та відшкодування, очікуване кожним партнером в обмін на його зобов'язання) [5].

Згідно з українським законодавством діє визначений порядок укладання договору, тобто встановлена процедура, відповідно до якої угода сторін про встановлення контрактних відносин вважається досягнутою, а контракт оформленим. Угоди можна досягти різними шляхами і цей процес реалізується в різних формах: у результаті безпосередніх переговорів, обміну листами або телеграмами тощо. Вирішальне правове значення в процесі укладення договору мають дві стадії - оферта, тобто пропозиція вступити у договір, і акцепт - згода на укладення договору.

Розрізняють два види оферти:

- Тверда - це документ, в якому надається письмова пропозиція на продаж визначеного товару, надісланий продавцем одному можливому покупцеві, де вказуються суттєві умови майбутнього контракту і визначено строк дії оферти.

- Вільна - це документ, який може бути виданий на одну і ту саму партію товару кільком можливим покупцям; не зв'язує продавця своєю пропозицією і не встановлює строк для відповіді.

Строки обов'язковості пропозиції (оферти) можуть зазначатися кількома способами (рис. 1.1.).

Рис.1.1 Строки обов'язковості пропозиції (оферти)

Прийняття (акцепт) оферти - заява або інша поведінка адресата оферти, яка виражає його згоду з нею.

Форми прийняття оферти:

безумовний акцепт оферти (оферта повинна бути прийнята без жодних обмовок або обмежень);

акцепт контроферти (за наявності обмежень або обмовок можна говорити про нову пропозицію, де сторони помінялись місцями: ініціатор виступає в ролі особи, що приймає пропозицію, а той, хто приймає пропозицію, перетворюється на ініціатора);

прийняття пропозиції і мовчання протилежної сторони (за загальними правилами мовчання або бездія самі по собі не є акцептом. Ситуація може виглядати інакше у тому разі, коли сторони узгодили між собою те, що мовчання означатиме акцепт, або коли це випливає з дійсної ділової практики чи звичаю. Однак у будь-якому разі для оферти недостатньо в односторонньому порядку заявити в своїй пропозиції, що вона буде акцептована при мовчанні адресата. Адресат оферти вільний не тільки акцептувати чи не акцептувати оферту, але він може також її просто проігнорувати.);

прийняття пропозиції із запізненням [4].

У порядку укладання договору можна визначити 8 основних пунктів:

. Сторона, яка продає свою продукцію посереднику чи споживачу оформляє проект договору і висилає/передає другій стороні.

. Споживач розглядає цей проект і в 10-денний термін підписує його.

. Якщо виникли зауваження або неточності, споживач оформляє акт розбіжностей, який стає невід’ємною частиною договору.

. В договорі можуть бути зазначені і інші особливі умов постачання товарів як однією, так і другою стороною.

. Із зауваженням і особливими умовами договір підписується споживачем, скріплюється гербовою печаткою і направляється постачальнику.

. Одержавши зворотно підписаний договір, продавець може погодитись з редакцією споживача і договір оформляється з актом розбіжностей, якщо такий є.

. Якщо постачальник не погоджується з актом розбіжностей, він повідомляє про це споживача. Такий договір вважається неукладеним.

. Якщо договір підписали обидві сторони, то він набуває юридичної сили.

Зміст будь-якого договору складається з преамбули (вступу до договору), основної і заключної частин.

Преамбула має містити: чітку назву договору; місце і час укладення договору; зазначення факту укладення договору згідно з умовами, викладеними в його тексті; юридичну назву сторін договору (партнерів).

Основна частина договору неодмінно охоплює специфічні, тобто характерні для конкретної угоди, і загальні умови. До специфічних умов договору належать: предмет договору й кількість товару; якість товару; ціна товару; знижки або націнки, якщо те чи те застосовується; засадні умови поставки; форма оплати; термін поставки; маркування, упаковка, тара; порядок здавання-приймання товару; відповідальність сторін; додаткові застереження, якщо такі є. Загальні умови включаються до всіх договорів незалежно від їхньої специфіки. Такими умовами є арбітражні приписи і перелік форс-мажорних обставин, з настанням яких виконання договірних зобов'язань припиняється на час їхньої дії.

Подібні статті по економіці

Автоматизована система обліку кадрів на підприємстві
Функціонування будь-якої системи управління пов’язано з циркуля-цією в ній інформації. Будь-який процес управління - перш за все, інфор-маційний процес, який передбачає виконання ...

Земельні ресурси підприємства
Високоефективну і конкурентоздатну економіку можуть формувати і розвивати лише професійно компетентних і досвідчених управлінських кадрів всіх рівнів, перш за все господарських керівник ...

Багатомірна класифікація нового об’єкта методами дискримінаційного аналізу
Поділ сукупностей на групи, однорідні в тому чи іншому розумінні, пов'язаний з такими діями, як систематизація, типологія, класифікація, групування. Традиційно зазначений поділ виконують ...