Інноваційна інфраструктура

Можна назвати кілька причин такого положення. По-перше, унаслідок фінансової слабості більшості малих технологічних підприємств, платоспроможний попит на послуги інноваційних центрів практично відсутній і їх клієнти звертаються до цих послуг майже винятково у випадках, коли вони оплачуються за рахунок закордонних і, рідше, вітчизняних державних програм. По-друге, більшість діючих інноваційних центрів не мають достатніх можливостей для фінансової підтримки нових компаній і обмежують свою участь у їхньому становленні лише учбово-консультаційними послугами. По-третє, у країні катастрофічно не вистачає професіоналів у справі інноваційного управління, тому якість послуг інноваційних центрів далеко не завжди адекватна потребам їхніх клієнтів. І, нарешті, сама вагома причина млявого розвитку інноваційних інститутів - уже відзначавшийся раніше низький внутрішній попит на технологічні інновації.

Специфічні умови для розвитку інноваційної діяльності у вітчизняному науково-технічному комплексі змушують шукати неординарні форми її пожвавлення, що можна простежити на прикладі створення перших у країні повномасштабних технопарків.

Відомо, що класичні технопарки Заходу - це здебільшого безприбуткові організації, засновані науковими центрами (у США - університетами), що надають в оренду своїм клієнтам (промисловим корпораціям і інноваційним підприємствам) інженерну і соціальну інфраструктуру для проведення разом із ученими наукових центрів спільних робіт з доведення наявних результатів досліджень до стадії їхнього комерційного освоєння. Тому основним стимулом для бізнесу є саме ця можливість особистої участі в створенні перспективних інноваційних продуктів, можливість, за якої підприємці готові платити технопаркам солідну орендну плату.

Очевидно, що відтворення в Україні такої моделі технопарків навряд чи було б успішним. З однієї сторони, попереднє створення високоякісної інженерної і побутової інфраструктури вимагає серйозних інвестицій. З іншого боку - реальна ситуація у вітчизняному виробництві така, що було б марним сподіватися на наплив у технопарки платоспроможних клієнтів, зацікавлених у реалізації все-таки дуже ризикованих проектів. Тому перші українські технопарки, створені на базі Інститутів електрозварювання ім. Є.О.Патона, Фізики напівпровідників (Київ), і Науково-технологічного концерну «Інститут монокристалів» (Харків), не є класичними організаціями інноваційної інфраструктури. Здебільшого вони - своєрідні вільні «технологічні» зони, що надають своїм партнерам (організаціям-розроблювачам технологічних нововведень) можливості виконання й освоєння технологічних розробок у пільгових фінансових умовах. З огляду на те, що економічні умови в Україні не зовсім сприяють розвитку інноваційного виробництва, для учасників технопарків визначений пільговий режим господарської діяльності, який дозволяє їм накопичувати і направляти на розвиток свого потенціалу досить значні суми і підтримувати пріоритетні сектори у вітчизняному науково-технічному комплексі до тих часів, коли сучасне виробництво стане активним споживачем нових технологій.

Подібні статті по економіці

Аналіз і оцінка фінансово-економічного стану ДП Куп'янського лісового господарства
Фінансово-економічний аналіз являє собою оцінку фінансово - господарської діяльності підприємства в минулому, дійсному й передбачуваному майбутньому. Його ціль - визначити стан «фінанс ...

Асоціація як форма організації об’єднань підприємств
асоціація господарський об’єднання Як правило, одним із перших питань, що постає під час створення об’єднань підприємців (далі - асоціацій), є вибір їхньої організаційно-правової форми і ...

Трансформація економічних систем постсоціалістичних країн
Капіталістичний спосіб виробництва розвивається вже п'ять століть. За цей час у його межах відбулися три революційні зрушення в технологічному способі виробництва, якісних змін зазнали в ...