Форми антимонопольної політики в Україні та необхідність використання світового досвіду антимонопольного регулювання у вітчизняній економіці

Антимонопольне законодавство встановлює правила поведінки на ринку, захищає підприємця від антиконкурентних дій його суб'єктів, сприяє формуванню ринкового середовища.

Антимонопольна політика не має на меті ліквідацію чи заборону крупних монопольних утворень, бо суспільство вже давно зрозуміло, що монополію як один із основних факторів зростання прибутку не можна «приборкати». Тому основне завдання - поставити її під державний контроль, усунути можливість зловживань монопольним становищем.

Існують дві основні форми боротьби з монополіями:

) попередження створення монополій;

) перешкоджання використанню монопольної влади.

У законодавстві країн Заходу використовується в основному перша форма. Причина полягає в тому, що, на думку провідних спеціалістів у цій сфері, значно легше не допустити виникнення монополії, аніж потім боротися з уже існуючою. Такими попереджувальними заходами є заборона об'єднань, а також змов, які ведуть до обмеження виробництва й торгівлі, тобто йдеться про заборону створення монополій будь-якого відомого виду.

Також існує заборона придбання акцій та інших активів конкуруючих підприємств, якщо це веде до монополізації галузі й послаблює конкурентну боротьбу. Наприклад, у Японії з таких міркувань було заборонено утворення холдингових компаній [17].

У світовій економічній практиці розрізняють три основні типи злиття підприємств: горизонтальне, вертикальне й диверсифікацію. Перший тип має місце, коли об'єднуються фірми-представники однієї галузі, які випускають тотожну продукцію або надають альтернативні послуги. Отже, в результаті їх об'єднання виникає загроза монополізації галузі, що може мати негативні економічні наслідки. Тому саме цей тип злиття найбільше переслідується законом. Інші два контролюються менше і відношення до них більш ліберальне, бо вони не створюють можливості монополізації окремих ринків.

Разом із заходами, спрямованими на недопущення утворення монополій на ринках, вживаються також такі, що покликані боротися з уже існуючими фірмами, які можуть вважатися монополістами. Проти таких фірм застосовується високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами на продукти виробництва, переведення у державну власність, адміністративне покарання за порушення антимонопольного законодавства, здійснення демонополізації, розукрупнення.

Слід зазначити, що західне антимонопольне законодавство постійно вдосконалювалося і нині є досить дієвим інструментом. За допомогою нього вдалося значно стримати монопольні тенденції, стимулювати здорові ринково-конкурентні відносини.

Загроза переслідування в порядку закону примусила фірми уникати явних монопольних ситуацій і не зловживати ними. Завдяки цьому вдалося не тільки зберегти, а й посилити конкуренцію.

Антимонопольне законодавство в Україні визначає правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його дотриманням. Законом України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», прийнятим у 1992 p. [1], змінами до нього та прийнятим у 1996 р. на його розвиток Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» караються всі дії підприємця, спрямовані на створення перешкод доступу на ринок іншим та встановлення дискримінаційних цін на свої товари. Закони спрямовані на здійснення демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультаційної та іншої підтримки підприємців, які сприяють розвитку конкуренції.

Захист конкуренції передбачено статтею 42 Конституції України.

Світові монопольні процеси змусили державу посилити регулюючі засади в економіці. Спеціальна антимонопольна політика й антимонопольне законодавство дали змогу контролювати процеси монополізації, зберегти й посилити конкуренцію.

Для того, щоб нейтралізувати ці негативні тенденції, властиві монополістичній організації ринку, держава повинна знаходити й практикувати адміністративні, юридичні й економічні заходи, спрямовані на обмеження й контроль надмірної концентрації економічної влади в руках монополій. Найчастіше для цього використовується антимонопольне законодавство, заходи державного стимулювання дрібного й середнього бізнесу, який може скласти конкуренцію монополіям, часто - заходи дискретного, разового характеру, спрямовані проти конкретних монополій, які загрожують нормальному функціонуванню окремих секторів національної економіки.

Подібні статті по економіці

Трудові ресурси Київської області та регіональні особливості їх розміщення й використання
Комплексний розвиток продуктивних сил економічних районів - один з пріоритетних напрямків наукових досліджень та практичної діяльності держави і місцевих органів влади з питань регіонал ...

Інноваційні напрями регіонального розвитку
У сучасних умовах господарювання інноваційна діяльність служить могутнім каталізатором розвитку економіки, тому що вона являє собою інструмент конкуренції. Сьогодні Україна пережива ...

Формування стратегії розвитку та її реалізація на підприємстві харчової промисловості
Сучасний етап розвитку економіки України характеризується докорінною зміною умов функціонування організації, що обумовлюється підвищенням рівня мобільності зовнішніх чинників та посилен ...