Динаміка структурних змін зайнятості трудових ресурсів Київської області. Трудові ресурси сфери обслуговування, у тому числі торгівлі і громадського харчування

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу).

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.

Згідно із законом України "Про зайнятість населення" до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

Працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

Громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;

Вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;

Громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;

Особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;

Зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

. Працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій [1].

Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну.

Повна зайнятість - це діяльність протягом повного робочого дня, яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість - зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу, або з неповною оплатою, або недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо.

Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.

Часткова зайнятість - це добровільна неповна зайнятість.

Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи.

Якщо крім основної роботи чи навчання ще є додаткова зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю.

Зайнятість на неповний робочий час - це робота неповну робочу зміну, у зв'язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу, за бажанням працівника.

Тимчасова зайнятість - це робота за тимчасовими контрактами. Сезонна зайнятість - це зайнятість, яка пов'язана з сезонною специфікою виробництва.

Нерегламентована зайнятість - це діяльність працездатного населення працездатного віку, яка виключена зі сфери соціально-трудових норм та відносин і не враховується державною статистикою [15, с.45].

Розширення нерегламентованої зайнятості супроводжується подальшим знецінюванням робочої сили, зниженням мотивації до праці. Доходи від такої діяльності не оподатковуються, тому держава зазнає певних збитків. Водночас через вищі заробітки та зовнішню привабливість нерегламентованої діяльності у людей формується ставлення до неї як до престижної, що являється великою проблемою Київської області.

В області склалася парадоксальна ситуація. У той час як чи не дві третини її працездатного населення працює в Києві, місцеві підприємства змушені возити співробітників зі столиці або збирати селян з інших регіонів. Щодня близько 85 тис. жителів Київської області залишають рідні міста і відправляються на роботу до Києва. Цю тенденцію підтверджують цю тенденцію представники місцевого самоврядування. За даними мера Броварів Віктора Антоненка, щодня на роботу до Києва їздять не менше 15 тис. городян. Ірпінський регіон віддає Києву близько 60% місцевих трудових ресурсів. Ще більш складна ситуація з робочими руками в Бориспільському районі. Щодня звідси виїжджає на заробітки в столицю та інші регіони понад 70% працездатного населення.

Подібні статті по економіці

Інноваційні процеси як шлях динамічного розвитку підприємства
господарювання виробництво нововведення Перехід економіки України до ринкового типу вимагає докорінних змін структури та якості праці, основного та оборотного капіталу, системи фінансів і ...

Ціноутворення в умовах перехідної ринкової економіки
Ціноутворення є найважливішим критерієм успіху підприємства і його товару на будь-якому ринку. У своїй роботі я опишу нормативно-параметричні методи розрахунку ціни на товар, приведу приклад комплексн ...

Вільні економічні зони в Україні та міжнародний досвід їх створення
Перетворення планово-директивної економіки у відкриту ринкову пов'язано сьогодні з вирішенням ряду актуальних проблем: заміною старої господарської структури, реструктуризацією пром ...