Власність як економічна категорія
Питання власності - основне в суспільній практиці виникнення, функціонування і розвитку будь-якої економічної системи, у чому наголошувалося ще у вченні К.А. Сен-Симона: «Власність - це фундамент соціального порядку - такий догмат, проголошений усіма факторами політичних наук. Ми зі свого боку вважаємо власність матеріальною основою соціального порядку».
Власність є складна і багатогранна категорія, яка виражає всю сукупність суспільних відносин - економічних, соціальних, правових, політичних, національних, морально-етичних, релігійних тощо. Вона займає центральне місце в системі, оскільки зумовлює спосіб поєднання робітника із засобами виробництва, мету функціонування і розвитку економічної системи, визначає соціальну структуру суспільства, характер стимулів трудової діяльності і спосіб розподілу результатів праці.
Підхід до власності повинен бути дуалістичним:
а) як процесу привласнення людьми до життєвих благ, а також самої людини, її робочої сили, інформації, цінних паперів, грошей тощо;
б) як відношенню приналежності людини життєвих благ, тобто її ставленню до останніх як до власних.
Власність за своєю економічною сутністю, з одного боку, відображує відносини між людьми з приводу присвоєння засобів виробництва, а з іншого - це спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва. Відносини власності виникають між людьми з приводу присвоєння матеріальних і духовних благ. Процес володіння власністю у кожному суспільстві здійснюється, умовно охоплюючи два етапи. На першому людина в процесі виробництва створює продукти, необхідні для споживання, і цим присвоює їх. Другий етап полягає в тому, що процес присвоєння і володіння охоплює вже все суспільство. Створені матеріальні блага розподіляються між членами суспільства відповідно до наявних капіталів, засобів виробництва та ресурсів.
Виходячи з цього, в економічному змісті власності слід розрізняти дві сторони: матеріально-речову (об'єкт власності) та соціально-економічну (відносини між людьми з приводу володіння і користування майном) [11, c. 49-50 ].
Хоча власність і присвоєння - поняття близькі, проте їх не слід ототожнювати.
Присвоєння - це конкретний суспільний спосіб володіння річчю. Воно формує і виражає визначальну рису як певної форми власності, так і її конкретних видів.
Розмежування поняття «власність» і «присвоєння» є необхідним: кожне з них чітко фіксоване і посідає своє місце у системі економічних відносин.
Присвоєння - складний багаторівневий соціально-економічний процес, що відповідає структурі господарського життя і розвивається разом з ним. Для первісного суспільства характерною була привласню вальна система, що поступово переходила до виробничого спрямування. Два типи господарства - привласнююче та виробниче, співіснують до цього часу, хоча роль кожного з них в економіці різних країн неоднакова. Обидва типи господарства можуть набувати форми натурального чи товарного виробництва або суміщати їх.
У разі якщо виробництво здійснюється в інтересах приватних осіб, то має місце та чи інша форма економічних відносин приватної власності (приватне присвоєння).
Коли виробництво здійснюється в інтересах групи людей, то йдеться про економічні відносини групового (колективного) присвоєння. Якщо виробництво функціонує в інтересах усього суспільства, це означає суспільне присвоєння.
Подібні статті по економіці
Франчайзинг як засіб мінімізації підприємницьких ризиків
Актуальність теми. Для української
економіки питання розвитку підприємництва вирішується протягом двох десятиліть,
проте ще і досі не втратило своєї актуальності. Постійні спроби зблизит ...
Іноземний капітал в економіці України стан, проблеми і перспективи
Актуальність теми. Україна як молода незалежна,
суверенна держава не має достатнього досвіду налагодження економічних зв'язків
з іншими країнами світу. Світові економічні зв'язки нам пот ...
Газова промисловість Росії
У
період ринкових реформ галузі паливно-енергетичного комплексу Росії
удосконалювалися структурні та управлінські. На відміну від нафтової
промисловості, де за період соціально-економіч ...