Оцінка бідності в Україні.

Критерії та межа бідності. Хай там який загальний рівень життя населення країни, завжди є частина людей, котрій живеться значно гірше. Таких людей вважають бідними за національними стандартами. І ясна річ, що бідні, приміром, у Швейцарії чи США, можуть бути цілком забезпеченими за стандартами України, а наші бідняки живуть зовсім непогано порівняно з більшістю населення Ефіопії.

Взагалі, визначення межі бідності — питання не стільки економічне, скільки політичне. Звісно, не можна ігнорувати можливості бюджету надавати матеріальну підтримку незаможним членам суспільства. Але головну, визначальну роль відіграють діючі в суспільстві установки. Приміром, ліберальна модель передбачає максимальну орієнтацію населення на власні сили й дуже обмежену допомогу працездатним людям. А соціально орієнтована модель, навпаки, поширює опіку на значно ширші верстви. У цьому контексті встановлення офіційної межі бідності в Україні набуває особливої ваги.

То скільки ж насправді бідних в Україні і хто вони? Відповідно до прийнятих у світі критеріїв, майже 28% українського населення слід кваліфікувати як бідних — ці люди страждають від недостатнього споживання продуктів харчування, вони не можуть придбати необхідний одяг і взуття, обмежуються найдешевшими й не завжди ефективними ліками. Глибина бідності становить 21,5%, тобто в середньому витрати бідняків на 21,5% нижчі від вирахуваної, виходячи з обраного критерію, межі бідності — 75% середніх сукупних витрат у розрахунку на одного члена родини (табл. 2). Причому використані критерії спираються лише на поточне споживання й не враховують можливості заміни меблів, побутової техніки, ремонту житла тощо.

Проте річ не тільки в тому, скільки людей бідує, хоч і це, звісно, дуже важливо. Річ ще й у тім, наскільки ці люди бідні. Що можуть вони купити на свої доходи? Як захищені їхні діти? Чи можуть вони здобути належну освіту й вирватися з лабет злиднів чи приречені бідувати все своє життя?

Дуже негативним симптомом варто визнати формування в Україні так званої спадкової бідності. Діти з бідних родин не отримують необхідної фахової підготовки і згодом не можуть одержати хорошу високооплачувану роботу. Як показують дослідження, існує чітко виражена пряма залежність між рівнем освіти й матеріальним становищем.

Наявність у сім’ї бодай однієї людини з вищою освітою вдвічі знижує ризик бідності. Про збільшення можливостей завдяки освіті знайти роботу й заробити, свідчить і співвідношення в бюджеті родини грошових і натуральних доходів. Якщо в домогосподарствах, де ніхто з дорослих не має навіть середньої освіти, грошові доходи приблизно дорівнюють натуральним, то в сім’ях, де всі дорослі мають вищу освіту, грошові доходи вчетверо перевищують натуральні.

Бідність працюючих. Можна зрозуміти й виправдати бідність людей, котрі мають погане здоров’я, низьку кваліфікацію чи професію, що не користується попитом на ринку праці. Такі люди вважаються соціально уразливими й підтримуються суспільством. В останні роки відповідно до концепції стійкого людського розвитку ця підтримка спрямовується на забезпечення їм можливості самим заробляти собі на життя.

В Україні ж бідність дуже часто стає супутником не просто досить освічених і кваліфікованих людей, а людей працюючих, причому в режимі повної зайнятості. Відповідно до результатів обстеження умов життя 9,2 тис. домогосподарств, проведених у 1999 році Держкомстатом, близько 78% бідних родин — ті, де хоча б один із членів сім’ї працює.

Така ситуація відбиває типовий для бідного суспільства процес знецінення робочої сили, що триває принаймні десять років: питома вага оплати праці у ВВП знизилася з 53% у 1990 до 45% у 2000 році, а в грошових доходах населення частка оплати праці зменшилася з 71 до 49%. У 1991—1999 роках реальна зарплата скорочувалася значно швидше, ніж ВВП та продуктивність праці, і навіть у 2000-му, коли за всіма ознаками в країні спостерігалося економічне зростання, вона знизилася. Майже чверть працюючих отримують зарплату нижчу від межі бідності, хоча вона і є розрахунковою, а не встановленою офіційно. Дуже значними залишаються борги з виплати заробітної плати: за станом на 10 січня ц.р., вони становили 4,9 млрд. грн., причому 40% цієї суми припадає на промисловість (тут працюють 26% усіх зайнятих в економіці) і 31% — на сільське господарство (16% усіх зайнятих).

Подібні статті по економіці

Шляхи покращення стану ефективності використання активів ПАТ Полтавакондитер
Серед основних проблем, з якими на даному етапі розвитку економіки зіштовхуються українські підприємства, особливе місце належить ефективному управлінню активами , підприємства їх складом та ...

Формування недержавного сектору економіки на прикл приватизації
На сучасному етапі стан економіки України характеризується спадом виробництва, збільшенням бюджетного дефіциту, поглибленням кризи неплатежів та соціального розшарування населення. Еконо ...

Форми та системи оплати праці
Наймана праця є одним із важливих елементів ринкової системи господарювання. Робоча сила найманих працівників на ринку праці виступає як товар, який має вартість. Найбільш актуальним в ...