Відносини власності: їх типи і форми.

Поширеною є структура власності за її типами , формами і видами. Цю структуру можна охарактеризувати як інтегральну щодо попередньо розглянутих структур. Тип, форму, вид власності не можна зрозуміти без аналізу відносин привласнення, взаємодії суб’єктів власності, системи її об’єктів.

Тип власності визначає найбільш узагальнені принципи її функціонування, сутність характеру поєднання робітника з сасобами виробництва.

Форма власності – це стійка система економічних відносин і господарських зв’язків, що обумовлює відповідний спосіб та механізм поєднання робітника із засобами виробництва.

Вид власності характеризується конкретним способом привласнення благ та методами господарювання.

Слід розмежувати форму власності і форму господарювання. Форма господарювання – один з методів реалізації форми власності, що являє собою сукупність конкретних важелів, способів, впливу економічного суб’єкта на навколішнє середовище з метою його перетворення і отримання доходу. Одна й та ж форма власності може реалізовуватись через різні форми господарювання.

Водночас одна й та сама форма господарювання може реалізовуватися різними формами власності.

Сучасна система власності характеризується не уніфікацією, а ускладненням структури, багатоманітностю форм власності і господарювання.

Кожна функціональна форма власності має оцінюватися залежно від того. Чи містить її структура можливість утворення з урахуванням досягнутого рівня продуктивності праці людини оптимальних умов для підпорядкування виробничого процесу інтересам її всебічного розвитку. Говорити про конкретний механізм функціонування відносин власності на тому чи іншому відрізку часу можна лише на підставі аналізу всієї сукупності форм власності, що діють у відповідній структурі економічних відносин.

Кожна функціональна форма власності має відображати передусім рівень зрілості суспільного поділу праці, бути адекватною структурі й ступеню складності її суспільної продуктивної сили, що використовується у виробництві. Форма власності має визначатися специфікою суспільної продуктивної сили праці як об’єкта індивідуальної власності людини. У процесі формоутворення власності будь-які “забігання” вперед (як і відставання) порівняно з досягнутим рівнем продуктивності суспільної праці негативно впливають на розвиток останньої і , врешті-решт, гальмують соціально-економічний прогрес.

Кожна форма власності за своєю природою історична. Вона життєздатна лише у визначених межах. Коли дія факторів, які зумовили її винекнення, припиняється, вона має бути замінена на іншу, прогресивнішу форму. Будь-яка консервація форм власності неодмінно призводить до застійних явищ, затримання розвитку продуктивних сил. Це стосується всіх без винятку форм власності, у тому числі і приватної.

Процес реалізації відносин власності включає два взаємопов’язані і взаємообумовлені аспекти , результативність руху власності та постійне відтворення умов і факторів її розвитку.

Результативність власності залежить від реалізації прав власності. Економічна теорія прав власності є однією з найбільш відомих теорій сучасного напрямку економічного аналізу – неоінституціоналізму.

Основою ринкової економіки є пріоритетний розвиток в умовах багатоманіття форм власності різновидів приватної власності. Вона реалізується через найбільш повну взаємопов’язану систему економічних прав, визначених відомими західними економістами(Р.Кроузом, А.Оноре та інш.) ще на початку 60-х років нашого століття:

право володіння, тобто право виключно фізичного контролю над благами;

право користування, тобто право застосування корисних властивостей благ для себе;

право управління, тобто право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ;

право на доход, тобто право володіння результатами від використаня благ;

право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення благ;

право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ і від шкоди з боку зовнішнього середовища;

право на передачу благ у спадок;

право на безстроковість володіння благом;

заборона на використання способом, що наносить шкоду зовнішньому середовищу;

право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення блага на сплату боргу;

право на залишковий характер, тобто право на існування процедур та інституцій, що забезпечують поновлення порушених повноважень.

Комбінації перелічених прав з урахуванням того, що ними володіють різні фізичні та юридичні особи, можуть бути різноманітними. Саме це є основою різноманітності видів приватної форми власності.

Основними функціями відносин власності є визначення цільвої спрямованності виробництва; характеру розподілу, обміну і споживання його результатів і доходів; формування суспільної форми праці; реалізації і узгодження системи економічних інтересів різних господарських суб’єктів; визначення всього суспільного устрою виробництва, соціальної ієрархії, становища людини в суспільстві, системи їїсоціальних і моральних цінностей.

Подібні статті по економіці

Загальна характеристика роботи ВАТ Бердичівський пивоварний завод
Я,, проходив виробничу практику на ВАТ "Бердичівському пивоварному заводу”. Мета мого стажування: написання звіту з практики та курсової роботи, поглиблення та закріплення теорет ...

Аграрні відносини та їх розвиток за сучасних умов
Сьогодні сільськогосподарське виробництво і в цілому агропромисловий комплекс України перебувають у центрі суспільної уваги, оскільки і без того небагатий наш стіл останнім часом особливо з ...

Форми і системи оплати праці на підприємстві
Темою курсової роботи є заробітна плата: її сутність, форми і методи оплати праці на підприємстві. Актуальність досліджуваної теми полягає в тому, що сучасна економічна ситуація в Ук ...