Бреттон-вудська валютна система.

Оскільки США використовували долар для покриття дефіциту платіжного балансу, це призвело до величезного збільшення їх короткострокової зовнішньої заборгованості у вигляді доларових накопичень іноземних банків. “Доларовий голод” замінився “доларовим пересиченням”. Надлишок доларів у вигляді лавини “гарячих” грошей періодично обрушувався то на одну, то на іншу країну, викликаючи валютні потрясіння і втечу від долара.

З кінця 60-х років наступив кризис Бреттон-вудськоъ валютної системи. Її структурні принципи, встановлені в 1944 р., перестали відповідати умовам виробництва, світової торгівлі і співвідношенню сил, що змінилася, у світі. Сутність кризи Бреттон-вудськоъ системи полягає в протиріччі між інтернаціональним характером МЕО і використанням для їхнього здійснення національних валют, схильних знеціненню.

Причини кризи Бреттон-вудськоъ валютної системи можна уявити у вигляді ланцюжка взаємообумовлених факторів:

1. Нестійкість і протиріччя економіки. Початок валютної кризи в 1967 р. співпав з уповільненням економічного росту. Світова циклічна криза охопила економіку Заходу в 1969-1970, 1974-1975, 1979-1983 р.

2. Посилення інфляції негативно впливало на світові ціни і конкурентноздатність фірм заохочувало спекулятивні переміщення “гарячих” грошей. Різноманітні темпи інфляції в різних країнах впливали на динаміку курсу валют, а зниження купівельної спроможності грошей створювало умови для “курсових перекосів”.

3. Нестабільність платіжних балансів. Хронічний дефіцит балансів одних країн (особливо Великобританії, США) і активне сальдо інших (ФРН, Японії) посилювали різкі коливання курсів валют відповідно униз і нагору.

4. Невідповідність принципів Бреттон-вудської системи співвідношенню сил, що змінилося, на світовій арені. Валютна система, заснована на міжнародному використанні схильних знеціненню національних валют - долара і почасти фунта стерлінгів, зайшла в суперечність з інтернаціоналізацією світового господарства. Це протиріччя Бреттон-вудської системи посилювалося в міру ослаблення економічних позицій США і Великобританії, що погашали дефіцит своїх платіжних балансів національними валютами, зловживаючи їхнім статусом резервних валют. У результаті була підірвана стійкість резервних валют.

Право власників доларових авуарів обмінювати їх на золото зайшло в суперечність із можливістю США виконувати це зобов'язання. Їх зовнішня короткострокова заборгованість збільшилася в 8.5 разу за 1949-1971 р., а офіційні золоті резерви скоротилися в 2,4 разу. Слідством американської політики “дефіциту без сліз” явився підрив довіри до долара. Занижена в інтересах США офіційна ціна золота, що служила базою золотих і валютних паритетів, стала різко відхилятися від ринкової ціни. Міждержавне регулювання її виявилося неспроможним. У результаті штучні золоті паритети втратили сенс. Це протиріччя збільшувалося завзятою відмовою США до 1971 р. девальвувати свою валюту. Режим фіксованих паритетів і курсів валют збільшив “курсові перекоси”. Відповідно до Бреттон-вудської угоди центральні банки були вимушені здійснювати валютну інтервенцію з використанням долара навіть на шкоду національним інтересам. Тим самим США переклали на інші країни турботу про підтримку курсу долара, що загострювало міждержавні протиріччя.

Оскільки Стомившись МВФ припускав лише разові девальвації і ревальвації, то в чеканні їх посилювалися прямування “гарячих” грошей, спекулятивна гра на зниження курсу слабких валют і на підвищення курсу сильних валют. Міждержавне валютне регулювання через МВФ виявилося майже безрезультатним. Його кредити були недостатні для покриття навіть тимчасового дефіциту платіжних балансів і підтримки валют.

Принцип американоцентризму, на якому була заснована Бреттон-вудська система, перестав відповідати новому розставлянню сил із виникненням трьох світових центрів: США - Західна Європа - Японія. Використання США статусу долара як резервної валюти для розширення своєї зовнішньоекономічної і військово-політичної експансії, експорту інфляції підсилило міждержавні розбіжності і суперечило інтересам країн, що розвиваються.

5. Активізація ринку євродоларів. Оскільки США покривають дефіцит свого платіжного балансу національною валютою, частина доларів переміщається в іноземні банки, сприяючи розвитку ринку євродоларів. Цей колосальний ринок доларів “без батьківщини” (750 млрд. долл., або 80% обсягу євроринку, у 1981 р. проти 2 млрд. долл. у 1960 р.) зіграв двояку роль у розвитку кризи Бреттон-вудської системи. Спочатку він підтримував позиції американської валюти, поглинаючи надлишок доларів, але в 70-х роках євродоларові операції, пришвидшуючи стихійне прямування “гарячих” грошей між країнами, загострили валютну кризу.

6. Роль транснаціональних корпорацій, що дезорганізує, (ТНК) у валютній сфері: ТНК мають у своєму розпорядженні гігантські короткострокові активи в різних валютах, що більш ніж удвічі перевищують валютні резерви центральних банків, вислизують від національного контролю й у погоні за прибутками беруть участь у валютній спекуляції, надаючи їй грандіозний розмах. Крім загальних існували специфічні причини, властивим окремим етапам розвитку кризи Бреттон-вудської системи.

Подібні статті по економіці

Договірні взаємовідносини і партнерські зв'язки у підприємницькій діяльності
Договір є одним з основних видів зобов’язань по передачі товару, продукції чи наданні послуг в власність та розпорядження. Історія правового регулювання договору нараховує майже 4 тисяч ...

Аналіз діяльності компанії Фенікс
При переході української економіки на ринкові відносини основні завдання функціонування підприємств вирішувалися в рамках централізованого управління. Виробничо-фінансовий план підприєм ...

Ефективне використання оборотних активів підприємства на прикладі ПАТ Баштанський сирзавод
Управління виробничим процесом і оборотними активами на підприємстві належить до завдань, які вирішують менеджери-економісти. Оскільки процеси виробництва та реалізації продукції супрово ...