Бреттон-вудська валютна система.

Прояви кризи Бреттон-вудської валютної системи приймали такі форми:

- “валютна лихоманка” - переміщення “гарячих” грошей, масовий продаж хитливих валют у чеканні їхньої девальвації і скупка валют - кандидатів на ревальвацію;

- “золота лихоманка” - утеча від нестабільних валют до золота і періодичне підвищення його ціни;

- паніка на фондових біржах і падіння курсів цінних паперів у чеканні зміни курсу валют;

- загострення проблеми міжнародної валютної ліквідності, особливо її якості;

- масові девальвації і ревальвації валют (офіційні і неофіційні);

- активна валютна інтервенція центральних банків, у тім числі колективна;

- різкі коливання офіційних золотих-валютних резервів;

- використання іноземних кредитів і запозичень у МВФ для підтримки валют;

- порушення структурних принципів Бреттон-вудської системи;

- активізація національного і міждержавного валютного регулювання;

- посилення двох тенденцій у міжнародних економічних і валютних відношеннях - співробітництва і протиріч, що періодично переростають у торгову і валютну війни.

Валютна криза розвивалася хвилеподібно, вражаючи то одну, то іншу країну в різний час і з різною силою. Криза Бреттон-вудської системи досягла кульмінаційного пункту навесні і влітку 1971 р., коли в його епіцентрі виявилася головна резервна валюта. Криза долара співпала із тривалою депресією в США після економічної кризи 1969-1970 р. Під впливом інфляції купівельна спроможність долара впала на 2/3 у середині 1971 р. у порівнянні з 1934 р., коли був установлений його золотий паритет. Сукупний дефіцит платіжного балансу по поточних операціях США склав 71,7 млрд. долл. за 1949-1971 р. Короткострокова зовнішня заборгованість країни збільшилася з 7,6 млрд. долл. у 1949 р. до 64,3 млрд. у 1971 р., перевищивши в 6,3 разу офіційний золотий запас, що скоротився за ці періоди з 24,6 млрд. до 10,2 млрд. долл.

Криза американської валюти висловився в масовому продажі її за золото і стійкі валюти, падінні курсу. Євродолари, що безконтрольно кочують, наводнили валютні ринки Західної Європи і Японії.

Центральні банки цих країн були змушені скуповувати їх для підтримки курсів своїх валют у встановлених МВФ межах. Криза долара викликала політичну форму виступів країн (особливо Франції) проти привілею США. який покривали дефіцит платіжного балансу національною валютою. Франція обміняла в казначействі США 3.5 млрд. долл. на золото в 1967-1969 р. З кінця 60-х років конверсія долара в золото стала фікцією: у 1970 1.50 млрд. доларових авуарів протистояли лише 11 млрд. долл. офіційних золотих резервів.

США прийняли ряд заходів для порятунку Бреттон-вудської системи в 60-х роках.

1. Притягнення валютних ресурсів з інших країн. Доларові баланси були частково трансформовані в прямі кредити. Були укладені угоди про операції “своп” (2,3 млрд. долл. - у 1965 р., 11.3 млрд. долл. - у 1970 р.) між Федеральним резервним банком Нью-Йорка і рядом іноземних центральних банків.

2. Колективний захист долара. Під тиском США центральні банки більшості країн утримувалися від обміну своїх доларових резервів у золото в американському казначействі. МВФ уклав частину своїх золотих запасів у долари всупереч Статуту. Головні центральні банки створили золотий пул (1962 р.) для підтримки ціни золота, а після його розпаду з 17 березня 1968 р. увели подвійний ринок золота.

3. Подвоєння капіталу МВФ (до 28 млрд. долл.) і генеральна угода 10 країн-членів Фонду і Швейцарії про позики Фонду (6 млрд. долл.). випуск СДР у 1970 р. із метою покриття дефіциту платіжних балансів.

США завзято опиралося проведенню назрілої девальвації долара і наполягали на ревальвації валют своїх торгових партнерів. У травні 1971 р. була здійснена ревальвація швейцарського франка і австрійського шилінга, впроваджений змінний курс валют ФРН. Нідерландів, що призвело до фактичного знецінення долара на 6-8%. Схована девальвація влаштовувала США, тому що вона не відбивалася настільки пагубно на престижу резервної валюти, як офіційна. Щоб зломити опір торгових суперників. США перейшли до політики протекціонізму. 15 серпня 1971 р. були оголошені надзвичайні заходи по порятунку долара: припинений розмін доларів на золото для іноземних центральних банків (“золоте ембарго”), впроваджена додаткова 10%-ве імпортне мито. США встали на шлях торгової і валютної війни. Наплив доларів в країни Західної Європи і Японії викликав масовий перехід до плаваючих валютних курсів і тим самим спекулятивну атаку їхніх зміцнілих валют на долар. Франція ввела подвійний валютний ринок за прикладом Бельгії, де він функціонував із 1952 р. Країни Західної Європи стали відкриті виступати проти привілейованого положення долара у світовій валютній системі.

Пошуки виходу з валютної кризи завершилися компромісною Вашингтонською угодою “групи десятьох”. Була досягнута домовленість по таких пунктах: 1) девальвація долара на 7,89% і підвищення офіційної ціни золота на 8,57% (із 35 до 38 долл. за унцію); 2) ревальвація ряду валют; 3) розширення меж коливань валютних курсів із (1 до (2,25% від їхніх паритетів і встановлення центральних курсів замість валютних паритетів; 4) скасування 10%-го мита в США. Але США не взяли зобов'язання відновити конвертованість долара в золото і брати участь у валютній інтервенції. Тим самим вони зберегли привілейований статус долара, нині матеріально не підкріплений.

Подібні статті по економіці

Адам Сміт як економіст
Прийняти правильне економічне рішення неможливо без глибокого знання економічних законів, що регулюють економічну діяльність, розуміння структури і функцій економічної системи. ...

Інноваційні напрями регіонального розвитку
У сучасних умовах господарювання інноваційна діяльність служить могутнім каталізатором розвитку економіки, тому що вона являє собою інструмент конкуренції. Сьогодні Україна пережива ...

Формування соціально-економічного механізму управління підприємства (за матеріалами Сільськогосподарського ТОВ Агрофірма Ольгопіль)
Актуальність теми. В результаті проведення ринкових реформ сформувалися нові, специфічні умови функціонування аграрних підприємств. Жорсткість конкурентної боротьби, насичення ринків тов ...