Об’єктивні основи, необхідність та спрямованість антимонопольної політики держави

Здійснення рішучих та послідовних ринкових перетворень, усунення деформацій економічного розвитку, що відбувались у попередній період, вимагають по-новому оцінити стан та завдання ряду найважливіших напрямів економічної політики держави. Одним із них є, безперечно, конкурентна політика.

Процес реалізації конкурентної політики не може виходити за межі цілей, що забезпечуються конкуренцією суб'єктів господарювання як суспільно-економічним феноменом.

Основною суспільною метою конкуренції є досягнення економічної ефективності на базі оптимального розподілу ресурсів, максимального використання досягнень науково-технічного прогресу, забезпечення виробництва товарів з мінімально можливими витратами.

Проблеми антимонопольної та конкурентної політики були і залишаються предметом досліджень багатьох учених. Аналіз зазначеної проблематики ведеться переважно з позицій загальноекономічних або специфічних (в межах класичних ринкових процесів) підходів. Разом із тим, недостатньо дослідженими залишаються питання особливостей прояву антимонопольно-конкурентних процесів за умов деформованості ринкових відносин.

На відміну від початку 1990-х pp., коли в економіці України однозначно переважав монополізм, зараз у ній можна виділити декілька секторів, які характеризуються різними умовами конкуренції. [6]

Перший з них - монопольний. У ньому конкуренція відсутня або практично відсутня.

Другий - сектор індивідуального домінування. В ньому конкуренція істотно обмежена внаслідок наявності суб'єктів господарювання, індивідуальна ринкова частка яких перевищує 35%.

Третій сектор - олігопольний. В ньому існують можливості обмеження конкуренції шляхом змов або паралельної поведінки невеликої кількості фірм, які у сукупності мають значну ринкову владу.

Внаслідок істотної різниці умов конкуренції, в кожному із зазначених секторів досягнення економічної ефективності має здійснюватися специфічними шляхами. Тому існує комплекс завдань конкурентної політики, що стосується різних секторів національної економіки. Крім того, виникає окреме завдання щодо визначення та забезпечення оптимального співвідношення між зазначеними секторами.

Говорячи про завдання антимонопольної політики щодо монопольного сектора, слід виходити з того, що на сьогодні до нього входять ринки природних монополій та ринки, на яких виключні права окремих суб'єктів господарювання випливають з прийнятих державою актів.

Отже, за сучасних умов господарювання цей сектор не може бути істотно скорочений. Разом із тим, за своєю природою він не здатен самостійно забезпечити жодної зі складових економічної ефективності (феномен неспроможності ринку). Ця особливість зазначеного ринку має і може бути частково компенсована механізмами державного регулювання. При цьому слід зауважити, що досягнення ефективності державного регулювання монопольного сектора, зокрема ринків природних монополій, потребує вирішення групи політичних, економічних та змістових проблем. Однією з найгостріших серед них є співвідношення процесу регулювання монопольного сектора, насамперед, сфери природних монополій та бюджетно-податкової політики.

Нині склалася система, коли надприбуток природних монополій (монопольна рента) розглядається як додаткове джерело надходжень до державного бюджету, своєрідний «монопольний акциз». За таких обставин будь-які спроби реально зменшити тарифи на послуги суб'єктів природних монополій виявляються безрезультатними. Навіть якщо такі тарифи виправдовуються необхідністю економії бюджетних коштів на утримання державних органів, як це здійснюється, зокрема, через системи так званих «платних адміністративних послуг», що надаються на монопольних засадах та за завищеними тарифами державними органами. Проте зазначені дії не можуть бути перспективними, оскільки спонукають до консервування неефективності у сфері природних монополій та перерозподілу на свою користь коштів із галузей, що є споживачами їхніх послуг. Все це, в кінцевому рахунку, знижує ефективність як самих природних монополій, так і економіки в цілому, призводить до скорочення бази оподаткування.

Подібні статті по економіці

Господарський механізм
Економіка являє собою сукупність процесів виробництва, розподілу, обміну і накопичення матеріальних благ і послуг. Трудова діяльність у суспільному виробництві здійснюється в порядку повно ...

Земельні ресурси підприємства
Високоефективну і конкурентоздатну економіку можуть формувати і розвивати лише професійно компетентних і досвідчених управлінських кадрів всіх рівнів, перш за все господарських керівник ...

Економіка природокористування
Одним із численних нововведень Податкового кодексу України (далі - Кодексу) є прихід загальнодержавного екологічного податку на заміну колишньому збору за забруднення навколишнього прир ...