Вдосконалення державної політики регулювання рівня життя та доходів населення: світовий досвід та вітчизняна практика

Світова практика визнає два найбільш впливових напрями функціонування і розвитку соціальної політики - ліберальний і патерналістський (соціально-демократичний). Ліберальна модель

припускає надання можливостей для вирішення індивідуальних проблем самому громадянину, а держава формує умови для цього та бере на себе лише ті функції, які не може виконати власними силами особа або сім'я. Метою соціальної політики за такого підходу є забезпечення рівних можливостей, надання рівних шансів усім у досягненні соціального статусу, відповідного особистості кожного. Держава не несе відповідальності за розвиток громадян і їхню соціальну перспективу, але створює їм необхідні для цього економічні, правові й культурні умови.

Соціально-демократичний напрям соціальної політики (патерналістська модель) основну мету соціальної політики визначає як досягнення соціальної справедливості у суспільстві, як скорочення нерівності в розподілі соціальних та економічних ресурсів шляхом абсолютного зменшення різниці в статусі і доходах. За такого підходу держава гарантує визначений рівень доходів та соціальних послуг незалежно від особистого трудового внеску. Потреби населення є підставою для визначення межі соціальних витрат. Витрати на соціальні послуги розглядаються як інвестиції у людський капітал, що є найвищою цінністю та умовою економічного зростання. Ця модель знімає з людини турботи про вирішення власних соціальних проблем, виключаючи стимули самореалізації та боротьби за своє існування, їй властиві зрівнялівка, соціальна однорідність, зниження соціальної та економічної активності.

Соціальну політику в сфері регулювання рівня життя населення, що формується в Україні, неможливо віднести ні до першої, ні до другої моделі. Ліберальний напрям не може втілюватись, бо економічна система не створила умов для вирішення людиною своїх повсякденних проблем, а перекласти відповідальність з держави на особу і сім'ю за власний добробут без цього неможливо. Більш спрощеним варіантом соціальної політики лібералізму є модель державної політики соціального забезпечення. Суть її полягає у наданні мінімального рівня соціальних гарантій з боку держави. Мінімальні кошти для існування мають співвідноситись з мінімальними потребами, а їхній рівень - зростати пропорційно підвищенню загального життєвого стандарту. Механізм забезпечення цієї політики базується на поєднанні заходів соціального страхування і державної підтримки.

Відсутність чіткої орієнтації у стратегічній спрямованості соціальної політики в сфері регулювання рівня життя населення перешкоджає визначенню соціальної політики. Це питання є нагальним для багатьох країн, а не тільки для України. Навіть на міжнародному рівні, коли стало питання щодо визначеності соціальної політики, Комісія Європейських громад стосовно соціальної політики в Європейському союзі обминула цю проблему, заявивши, що різні країни тлумачать це поняття по-різному, а вона зводить соціальну політику до заходів, що здійснюються у соціальній сфері (при цьому не визначивши поняття соціальної сфери).

Основні елементи системи соціального захисту населення:

) встановлення допустимих параметрів життя (розміру прожиткового мінімуму, мінімальної пенсії, соціальної допомоги);

) захист населення від зростання цін і товарного дефіциту для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму громадянам;

) вирішення проблеми безробіття і забезпечення ефективної зайнятості, перепідготовка кадрів;

Подібні статті по економіці

Державне регулювання ринкової економіки
Високорозвинена ринкова економіка — це оптимальне поєднання засад, притаманних товарному виробництву (конкуренція, попит і пропозиція, вільне ціноутворення), та цілеспрямованої політики держ ...

Грошова оцінка земель в Україні
Земля являється одним з основних елементів виробництва, за допомогою якого країна створює матеріальні цінності. Поряд з тим земля є природним об’єктом, який вже існує і не створюється лю ...

Удосконалення форм праці та впровадження науково–технічного прогресу
Вирішальним засобом підвищення ефективності діяльності підприємства ресторанного господарства є вдосконалення форм праці та впровадження науково-технічного прогресу. Саме про вд ...